Подорож в Національний Парк Аладаглар та на вулкан Ерджіяс

Зміст

#Довідкова інформація 

#Варіанти приїзду та від'їзду + аварійні виходи з маршруту

#Опис маршруту 

#1-й день: дорога з Дніпра в Анкару

#2-й день: старт до водоспадів Капузбаші

#3-й день: початок Аладагларського парку, чудовий кемпінг 

#4-й день: карколомна взлітка 

#День 5: шлях до плато Йодігель, знайомство з турецькими альпіністами

#День 6: сходження на гору Емлер, спуск через ущелину до кемпінгу 

#Небезпека на маршруті

#Цікаві природні, історичні, архітектурні об’єкти на маршруті

#Вартість харчування та пересування по маршруту

#Підсумки, висновок, загальні враження 

Довідкова інформація 

Хто організатор 

Коломієць Артем 

• Вид туризму: трекінг

• Протяжність активної частини походу в км: 55

• Тривалість “ходових” днів: 5

• Дати проведення: 5-11.06

• Дані про учасників походу: Коломієць Артем, Мартинюк Олександр

• Автор звіту: Коломієць Артем

• Район походу: Національний парк Аладаглар, Турция

• Детальна нитка маршруту: Анкара – Кайсері – водоспади Капузбаші – Soğuk Pınar KAMP – плато Йодигель – гора Емлер – Aladaglar Milli Parki

Вступ

Часом думки в нашу голову потрапляють абсолютно спонтанно або по волі якихось зовнішніх факторів, на які ми взагалі не впливаємо. Й початок цієї подорожі виявився саме таким. 

Взагалі планів на Турцію в цьому році не було жодних, але обговорюючи з колегою недорогі авіаквитки, я вирішив зайти в інтернет та глянути що й скільки. І яким же було моє здивування, коли я знайшов авіаквитки турецького лоукостера Pegasus Київ-Анкара туди й назад разом з багажем всього лише за 70 доларів. 

В той момент Карпати нас більше не цікавили. Ми не роздумуючи купити квитки, а вже після вирішували – куди та де по Турції провести похід. Вибір впав на Національний Парк Аладаглар та вулкан Ерджіяс. 

Варіанти приїзду та від'їзду + аварійні виходи з маршруту

Трекінгова частина нашої подорожі починалась від водоспадів Капузбаші, куди ми приїхали на таксі. Також сюди можна доїхати автобусом. 

Варіанти сходу на першій половині не розглядали, так як планували все пройти без заминок. 

Далі після гори Емлер схід був запланований в кемпінг Milli Parki, ним ми й скористалися, так як погода суттєво зіпсувалась та продовжувати маршрут було б дурницею. Маршрут не дуже складний, але через особливості рельєфу та регіону місця для аварійних стоянок обмежені, а варіантів сходу – мінімум.

Опис маршруту 

День	Відрізок шляху (від - до)	Протяжність в км	Час на маршруті	Особливості (метеоумови, перешкоди, труднощі)
1-й день	Дніпро–Анкара–Кайсері	––––	–––––	–––––
2-й день	Кайсері – місце для ночівлі в каньйоні	140 км (до водопадів приїхали на таксі)	не засікав	хмарно; температура повітря в межах +16+19
3-й день	місце для ночівлі в каньйоні – кемпінг Soğuk Pınar CAMP	не засікав	близько 7 годин	сонячно; температура повітря +25; прохолодний вітер
4-й день	кемпінг Soğuk Pınar CAMP – місце для ночівлі на рівнині	не засікав	близько 6 годин	сонячно; прохолодний вітер; температура повітря +22
5-й день	місце для ночівлі на рівнині – кемпінг на плато Yedigöller dağcılar kamp	близько 13 км	близько 6 годин	в першій половині дня – сонячно; ввечері – дощ та сильний вітер
6-й день	кемпінг на плато Yedigöller dağcılar kamp – Aladaglar Milli Parki	близько 14 км	не засікав	хмарно; дощ; град

 

1-й день: дорога з Дніпра в Анкару

Приліт відбувся по графіку о 5 годині ранку, ми пройшли паспортний контроль й кинулись на пошуки автобусу до міста Анкара. 

​​Аеропорт Есенбога Анкара знаходиться в 28 кілометрах від міста. Як виявилось, автобуси припарковані одразу біля терміналу прибуття, їх вартість 12 лір з кожного, оплата – лише готівкою.

Доїхавши до міста, не дивлячись на ранню годину ми рушили на пошуки газу для нашої інтегрованої системи Jetboil, тому що перевозити газові балони  в літаку заборонено. 

Ось геодані, де ми змогли придбати 450-грамовий балон: 9.95214° N, 32.82942° E.

Далі – пошуки автовокзалу, з якого можна виїхати в місто Кайсері, тому що їх в місті нараховується штук 6. Також поділюсь даними цього місця, щоб скоротити вам час пошуків: 

39.91816° N, 32.81086° E. 

Вартість квитка – 90 лір та час в дорозі складає близько 6 годин. Але автобуси в Турції, хочу відмітити, досить комфортабельні. Чай, кава, лимонад та печиво входить у вартість квитка.

Прибувши в місто Кайсері, ми пішли оглядати пам’ятки та паралельно шукати готель для ночівлі. До цього моменту на автовокзалі ми вже домовились про таксі до старту маршруту. 

2-й день: старт до водоспадів Капузбаші

Середня ціна за терпимий готель з сніданком 150 лір за двомісний номер. Поснідавши в стилі “бери, скільки можеш та їж, що хочеш”, ми повернулись на автовокзал, де на нас уже очікувало таксі. 

Початок нашого маршруту – це Національний Парк Аладаглар, точніше водоспади Капузбаші. 

Вартість таксі за двох склала 400 лір приблизно за 170 кілометрів їзди. Сервіс місцевих таксистів нас вразив уже на перших 30-ти хвилинах їзди:

• Перше – це наявність в автомобілі WI-FI, перед тривалим перебуванням в горах є можливість всім відписатись та перепровірити погоду на час походу. 

• Друге – таксист купував нам місцеві солодощі й набирав воду біля підніжжя Ерджієса з гірських джерел. 

• Третє – це в супермаркеті таксист возив за нами візок й складав туди продукти, пізніше намагався їх донести до машини в пакетах. 

Це був перший досвід подібного сервісу в нашому житті. З одного боку – приємно, з іншого – дуже незвично. Останню годину їзди проводжу в своїх думках з цього приводу, споглядаючи пейзажі навколо. 

Повернув мене назад на землю охоронець на в’їзді до парку, вимагаючи плату за вхід. Вартість з однієї людини – 7 лір. Ось і настав початок частини нашої подорожі. Розрахувавшись з таксистом, ми приступили до огляду першого цікавого місця на маршруті – каскад водоспадів Капузбаші. 

Це дуже гарне та незвичайне місце. Швидкість потоку водоспадів Капузбаші в літній період неймовірна, вона складає 27 500 літрів за секунду. Саме з цієї причини до найсильнішого з цих водоспадів близько не підібратись, інакше сильно заляє бризками. Подібний тиск зумовлений тим, що всередині гори є велике озеро та печера, але поки що вони не розвідані. 

Серед туристів при відвідуванні Kapuzbaşı Selalesi Kayseri ходить думка, що прохолодне повітря біля водоспадів позитивно впливає легені. Сама вода чиста, питна та дуже смачна, її використовують відому турецькі бренди мінеральних вод для бутилізації. 

Оскільки влітку в цій місцевості дощів практично немає, водоспади чудово відображаються на флорі та фауні. На території Національного Парку усюди ростуть ялини, кедри, ялівець, осики, модрини. Фауна представлена великою кількістю диких тварин.

Вдосталь нафотографувавшись, ми набираємо воду та відправляємось на маршрут, адже на годиннику уже 4-та вечора. 

Дорога спочатку асфальтована, йде по широкому каньйону, де з періодичністю трапляются облагороджені джерела. Перший ходовий день не дуже довгий, назвем його адаптацією на початку походу. Сьогодні наша стоянка, з дозволу місцевих мисливців, яких ми зупинили та запитали, проходить на чиїйсь дачі, так, так, – це не опечатка:)

Геомітка ночівлі: 37.79125° N, 35.32803° E

3-й день: початок Аладагларського парку, чудовий кемпінг 

Ранок радує нас гарною погодою. Ми снідаємо, збираємо табір та рушаємо в дорогу. Сьогоднішній шлях починається знову з асфальтованої дороги, але буквально пару кілометрів, а далі – ми повертаємо в гірський масив й дорога йде в ущелину в хвойному лісі. 

Аладаглар зустрічає нас сьогодні вкатанною грунтовою дорогою з невеликими за крутизною підйомами. Йти досить легко, незважаючи на спеку та важкі рюкзаки на стартіі походу. Температура вдень, за особистими відчуттями, тому що термометра у нас не було, складала десь +25 градусів. Дуже рятував прохолодний вітер з гір. Для таких умов я б рекомендував вам не просто футболку, а з довгим рукавом. Вона захистить ваші руки від згоряння під палючим сонцем. 

А для захисту обличчя та шиї ми використовували сонцезахисний крем, який дуже добре зарекомендував себе при сходженні на Арарат. 

Аладагларський гірський регіон попадає в Середземноморський клімат, а це означає, що літо тут – сухе та спекотне, а зима – дощова. Але це зовсім не значить, що влітку не буває дощів, насамперед – це гори, тому комплект мембранного одягу має бути завжди з вами. 

В літні місяці, коли частина джерел пересихає, маршрут прокладають від джерела до джерела. В таких умовах не вийде стати на ночівлю, де захотілось або там, де ви втомились. Окрім цього, дуже кам’яниста місцевість не дає великого вибору місць під намети. 

Виходячи з вищесказаного, ми рушаємо на місце ночівлі в кемпінг  Soğuk Pınar KAMP alanı: 37.80136° N, 35.28223° E.

Кемпінг – дуже гарне місце для ночівлі, тут є:

• хатинка, де можна сховатись від негоді;

• джерело з смачною питною водою;

• площадки під намет;

• лавки та столи для комфортного відпочинку;

• повноцінна вбиральня з раковиною – це найголовніше для гірської місцевості. Таке не часто зустрінеш в горах. В раковині можна випрати речі й за великого бажання, прийняти, нехай не повноцінний, але все ж таки душ. 

Й один з найважливіших плюсів, власне, те, за чим ми й ходимо в гори – це краєвиди, тут на світанку або на заході можна споглядати прекрасні пейзажі. 

 

Випивши неспішно чаю й трохи пофілософтвувавши на різні теми, з поглядом на прекрасне, ми обсудили план на завтра та пішли відпочивати.

4-й день: карколомна взлітка 

Сьогодні варто було також прокинутись раніше, але на жаль, ми цього не знали. Денний перехід по кілометражу не дуже великий, але як пізніше виявилось, дуже важкий по крутості набору висоти та сипучому рельєфу. Одна помилка – й ми не змогли дійти за день до наміченої мети, благо, ми вранці допускали такий варіант й взяли води з запасом. 

Дорога розпочинається з невеликого підйому в зоні лісу й переходить у “злітну смугу” по осипному рельєфу.  Весь сьогоднішній день пройшов у постійному наборі висоти, пошуку очима стежки й різанні траверсом гострих кутів на підйомі. Як не старались, сьогодні ми не встигли дійти до наступного кемпінгу. Нас накрило хмарою, а видимисть впала. Тому поставивши намет на висоті 2850 метрів на одному з небагатьох або, можна сказати поодинокому, рівному місці, ми стали на стоянку. 

 

День 5: шлях до плато Йодігель, знайомство з турецькими альпіністами

Цей день розпочався з раннього підйому, швидких зборів та виходу на маршрут, адже дуже хотілось вийти на плато Йодігель та побачити все на свої очі. Тому що поки йшли збори та підготовка до походу, було переглянуто дуже багато відео й епічність цього місця зачаровувала. Нарешті круті підйоми закінчились, й ми дійшли до заповітного місця. 

Рекомендую виходити орієнтовно о 8-й ранку, щоб дійти до кемпінгу на плато, а не ставати на проміжній стоянці без води. Хоча на початку червня на цій висоті завжди можна знайти сніг та забезпечити себе водою. Але в цьому регіоні пасеться велика рогата худоба й раджу шукати сніг чистіший та довго кип’ятити воду.  

 

Плато зустрічає нас озерами й великими, не дуже зрозумілими сприйняттю, масштабами. Тут ми трохи затримуємось для фотографій: роздивляємось та позуємо. Висота тут уже 3000 метрів, тому доводиться одягати легкі пухові куртки. Оскільки вони мають малу вагу та дуже компактні – це дуже зручно в поході. 

Наш шлях закінчується в кемпінгу, де нас застав дощ та анепогода. В наявності тут є проточна вода з найближчих гір, зелена галявина з буйних трав та невеликий будиночок, де поміщається два намети й можна сховатися від негоді. Й саме тут ми зустріли перших людей на маршруті, а точніше – турецьких альпіністів. 

Поспілкувавшись з ними, ми дізнались, що цей кемпінг примітний ще й тим, що тут можна зупинитись й ходити в радіальні сходження, в окрузі багато вершин. Цікаво тут і скелелазам, багато цікавих маршрутів й можна прокласти свій маршрут індивідуально. 

В нашому випадку ми затрималися на добу через непогоду, але абсолютно не засмутились з цього приводу. В мене в цей день був день народження, тому ми сміливо влаштували  урочисту дньовку з відпочинком й похідним святкуванням 33-х ліття на висоті 3250 метрів.

Координати кемпінгу: 37.80217° N, 35.17913° E.

День 6: сходження на гору Емлер, спуск через ущелину до кемпінгу 

Після того, як погода заспокоїлась й ми досить гарно відпочили й відновили сили, було прийнято рішення виходити з табору на гору Емлер (3723 метра). Трохи незручно було шукати очима стежку, вночі випав сніг й прикрив її від погляду. Шлях до неї проходить все по тому ж плато Йодігель на захід. Орієнтовний час до гори приблизно 2 години в середньому темпі. Сходження – не дуже важке по крутизні, але заважала хмарність, яка то налітала, то розвіювалась. 

 

Трохи попрацювавши ногами, ми піднялись на вершину. Нехай й в хмарах, нехай без прекрасних краєвидів,але це – ще одне туристичне досягнення, яке ми поклали в свою скриньку спогадів. Час сходження на жаль ми не засікли, оскільки постійний пошук стежки та моніторинг погоди через її мінливість забирав всю нашу увагу. Радість на вершині, традиційні фото та спуск вниз – це туристичні будні. 

Під час спуску чуємо вдалині грім та моментально прискорюємо крок, адже бути в центрі грози на висоті дуже небезпечно.  

 

Далі наш шлях лежить через ущелину вниз до виходу з національного парку Аладаглар. Спуск видався дуже важкий та довгий, й протягом всього часу спуску нас переслідувала непогода, хмарність та дощ з градом. 

Як порада, хочу звернути вашу увагу, що спуск дуже небезпечний, дуже багато місць з можливістю каменепадів й майже немає місць під намет для екстреної стоянки. 

Зі зменшенням висоти й наш настрій переходив в мінорні тональності, похід закінчувався, попереду, звичайно, на нас ще чекали пригоди, але це вже була зовсім інша історія.

 

Ось так нас зустрів вхід в Національний Парк, тут був облаштований кемпінг й прейскурант цін на його послуги. Тут є зелені галявини трави під намети, питна вода й цивілізований туалет. Вийшовши до найближчого села, ми зняли номер в готелі й насолодились всіма благами міських жителів й одразу почали моніторити погоду, оскільки наступною нашою метою був вулкан Ерджіяс. 

На жаль, прогноз був невтішний – з трьох виділених на нього днів два по прогнозу мали були з грозою та ливнями. Засмутившись, але враз перегравши плани, ми рушили автостопом на Середземне море знайомитись з півднем Турції.

Небезпека на маршруті

Переїзди та збори – це одні з найнудніших дій в походах за кордоном, особливо коли не знаєш мови, а на туристичних форумах практично немає ніякої інформації.  

Хочу одразу вберегти вас від помилки, яку здійснили ми, при чому знаючи, що так робити не можна –у нас це просто вилетіло з голови. Здаючи рюкзаки в багаж в аеропорту та ретельно обгорнувши їх стрейч плівкою, на стійці реєстрації нам нагадали проте, що павербанки мають бути в ручній поклажі. Дуже втомлива справа ключом від дому намагатись розрізати плівку, оскільки все інше гостре було надійно упаковано в рюкзак. Візьміть це до уваги. 

Окремий абзац хочеться виділити HES-коду – це персональний код, введений міністерством охорони здоров’я Турції для відслідковування переміщення заражених людей.  Потрібен у всіх державних установах, лікарнях, банках й тому подібне. Більш детально ви можете ознайомитись з інформацією в інтернеті, але на досвіді поїздки в Турцію скажу, що без цього кода ви не зможете поселитися в жоден готель, не купите квиток на автобус, та в принципі вас і в країну не пустят. 

Гірська місцевість Аладагларського національного парку має ряд своїх особливостей. З того, що хочеться виділити:

• каміння та осипи, для комфортного проходження подібних відрізків необхідні надійні трекінгові палиці й міцні гірські черевики;

• місця для стоянок обмежені особливостями рельєфу, перед виїздом добре спланцуйте точки відпочинку й зберіть максимум інформації;

• погода – ще один фактор який має прямий вплив на успіх усієї подорожі. Раджу мати з собою речі на випадок дощу та холоду;

• вода є не всюди, тому подбайте про ємності. 

Цікаві природні, історичні, архітектурні об’єкти на маршруті

Трохи географії: найвища система хребтів Тавричних гір називається Аладаглар – “строкаті гори”. Турецькою це звучить як “Аладалар” – без звука”г”. Назва цілком оправдана – хребет місцями оранжевий, місцями малиновий та зелений. Частина хребта є Національним Парком завдяки дивовижно різноманітним гірським пейзажам. Чотири вершини Аладаглара перевищують позначку в 3700 метрів – це величні Демирказик, Кизилкая, Емлер та Кизил-Яр. Аладаглар підпадає під Середземноморський клімат – дуже спекотне та безхмарне літо та дощова зима. Західні схили представляють собою напівпустельну флору, де переважає колючка-ксерофіт, яка проколює дно намету на раз-два.  

Ерджияс – найвища гора центральної Анатолії. Має дві вершини, одна з яких висотою 3917 метрів, а інша – 3703 метра. Кажуть, завдяки виверженню цього вулкану та тривалій витонченій роботі води та вітру, на території Каппадокії сформувались природні утворення, що мають чудернацький вигляд з незвичними нагромадженнями скель, які нагадують рельєф на Місяці. 

Вартість харчування та пересування по маршруту

Я вже згадував про ціни, тут напишу про них більш детально. 

Транспорт та пересування по Турції 

1. переліт Київ–Анкара туди й назад з багажем – 70 доларів;

2. з аеропорту в місто – 12 лір; 

3. трансфер Анкара–Кайсері – 90 лір;

4. двомісний номер в готелі з сніданком в Кайсері – 150 лір;

5. таксі від кайсері до старту маршруту – 400 лір;

6. вхід на територію національного парку – 7 лір. 

Харчування в поході 

Основу нашого раціону складала сушена їжа від українськго виробника ЇДЛО. Щоб урізноманітнити сніданки та вечері ми також взяли з собою:

1. солодощі;

2. твердий сир;

3. сиров’ялену ковбасу;

4. сало – чудове рішення для перекусів, поживно та смачно;

5. лимон;

6. чай. 

Для “приготування” використовували інтегровану систему приготування їжі Jetboil. Це швидко та зручно – декілька хвилин й окріп готовий, а в рюкзаку місця практично не займає.

Підсумки, висновок, загальні враження 

Як епілог хочу сказати, що Аладагларські гори – гарне тренування перед великими горами, вони дуже мальовничі й різноманітні по маршруту, це класне місце набратись туристичного досвіду. 

Незважаючи на невеликі висоти варто відноситись до цього регіону з увагою, правильно підбирати спорядження, оскільки тут вистачає небезпек й своїх особливостей. 

Турція уже не вперше люб’язно відкриває для нас свої двері, турецький народ не перестає дивувати.

Подорожуйте, ходіть в гори й насолоджуйтесь життям й кожною прожитою секундою, адже ці емоції залишаться з вами на все життя. Беріть з собою друзів, адже це допоможе побачити їх з іншого боку й після таких пригод ви сміливо зможете на них покластись в важку хвилину, адже в горах люди відкриваються по особливому, інакше. До нових публікацій та до зустрічі на стежці!